Кобеляки — місто, райцентр Полтавської області. Розташовується на правому березі р. Ворскли (притока Дніпра) при впадінні р. Кобелячки (звідси й назва), за 75 км від обласного центру та за 14 км від залізничної станції Кобеляки. Проживає близько 13 350 жителів.

 Територія Кобеляк заселена у 26 ст.Позначені на карті Данкерта, 1620—36 та Девіта, 1632. Опис міста середини 17 ст. залишив турецький мандрівник   Евлія Челебі.

     До визвольної війни 1648—54 Кобеляки належали шляхтичу Ю. Немиричу, з 1648 стають сотенним містечком Полтавського полку. Сотником Кобеляцької козацької сотні Гетьман Б. Хмельницький призначив Прокопа Борковського — «Реестр всего Запорожського войска, составленного 1649 года, октября 16 дня». Реєстр складено і підписано особисто Б. Хмельницьким. Прокіп Борковський належить до древнього роду графів Дунін-Борковських як і Василь Касперович Дунін-Борковський. А Василь Борковський внесений Б. Хмельницьким до Погребиської сотні Калницького полку. У Полтавському полку було також дві сотні Борковских, а до Лукомської сотні цього ж полку Б. Хмельницький записав Микиту Бурковського. У 1660—68 тут були 1-а і 2-а Кобеляцькі козацькі сотні.

        

1657 містечко знову захопив Ю. Немирич, але у наступному році він був розбитий Мартином Пушкарем. Розвиваються цехи теслярів, кравців, шевців, серед промислів — млинарство та винокуріння.

1722 за жителями міста записані 25 «постійних» та «весняних» млинів, 5 ґуралень, 5 солодовень.

1760 граф Воронцов привласнює в Кобеляках частину селянських та козацькихдворів. 1768, під час російсько-турецької війни, місто захопили й зруйнуваликримські татари.

З 1765 Кобеляки входили до Катерининської провінції Новоросійської губернії, у 1773—83 — ротне місто Дніпровського пікінерного полку, з 1796 належало доКременчуцького повіту Малоросійської губернії, з 1803 — повітове містоКобеляцького повіту Полтавської губернії.

1828 року створена міська Дума, згодом — поштова станція. 1843 року Кобелякам присвоєно герб. У середині 19 століття через місто пролягали торгові тракти на Катеринослав, Полтаву та Кременчук. Відбувалося 5 ярмарків на рік. У1859 в місті проживало 7993 жителів; у 1863 — 9424 жителів; у 1897 — 10 487 жителів.

              За даними на 1859 рік у місті мешкало 7993 особи (3870 чоловічої статі та 4123 — жіночої), налічувалось 935 дворових господарств, існували 9 православних церков, єврейська молитовна школа, лікарня, повітове та приходське училища, поштова станція, відбувалось 5 ярмарків на рік та базари

 

1870 року введено до ладу залізничну станцію Кобеляки. У 1859 відкрито повітову лікарню. У місті також працювали 4 училища, прогімназія, жіноча гімназія, комерційне училище та чоловіча гімназія та 7 шкіл, Народний будинок з драматичним колективом під керівництвом С. Г. Киреєва. З 1905 членом постійної трупи був уродженець міста Шкурат Степан Йосипович, згодом актор українського театру і кіно, народний артист УРСР. Станом на 1910 в Кобеляках проживало 11 087 жителів, було З парових млини, 4 ковбасні та 5 кондитерських заводів, 2 заводи мінеральних вод, пивоварня, друкарня Б. І. Брагилевського. Громадський парк існує з 1917 року. 1916 в місті мешкало понад 20 тис. ос. (у тому числі біженці). Під час першої російської революції в Кобеляках сталося Кобеляцьке селянське заворушення 1905. У 1905 році вийшла перша в місті газета «Земля», у 1911 і 1913 роках виходила щоденна газета «Кобелякское слово».


З 7-го листопада 1917 року в складі Української Народної Республіки. Після відступу союзників і низки поразок української армії Полтавську губернію, в т.ч. Кобеляки було анексовано більшовиками в 1920 року. У січні 1919 створена повітова антиукраїнська парторганізація більшовиків, що налічувала 60 чоловік, яка підняла заколот проти Української Народної Республіки. 22 січня 1919 р. для придушення заколоту Кобеляки було здобуто Кінним полком ім. Петра Болбочана Армії УНР, перейменованого згодом на Кінний полк Чорних Запорожців .

18 січня 1920 створено Кобеляцький ревком. Були організовані міліція та "народний" суд, націоналізовані друкарня та парові млини.

19211926 в Кобеляках організовано 9 кооперативних об'єднань: «Зоря», «Мило», «Швейтекстиль», «Культура» тощо. Працювали 2 шкіряних заводи, 5 сукновалень, 14 кузень, слюсарна майстерня, черепичний завод, З хлібопекарні. 1922 року відкритий Народний театр.

З 1923 Кобеляки — райцентр Полтавської округи, з 1932 — Харківської, з вересня 1937 — Полтавської області.

Після "червоного терору" на 15.031923 у місті налічувалось 12 395 жителів, на 17.121926 — 10984 жителів - це вдвічі менше, ніж в 1916 р.!. Далеко не всі жителі пережили чорні часи - знищення інституту церкви, розкуркулення і колективізаціюголодомор1933-го року, постійні репресії інтелігенції і простих трудівників...

У 192530 працювала кооперативно-торгова школа, у 193035 — педагогічний технікум, з 1934 — зоотехнічна школа, з 1936 — середня медична. Працювали також 3 середні, 3 неповні середні й 1 початкова загальноосвітня школи. Діяли дитяче містечко ім. В. Г. Короленка на 1 тис. дітей-сиріт, Палац культури на 400 місць, 5 клубів, 3 бібліотеки.

У період німецько-фашистської окупації (15.091941 — 25.091943) гітлерівці вбили 771 ос., знищили 186 будинків громадського призначення

 

          СУЧАСНІСТЬ

У Кобеляках працюють завод продтоварів «Мрія», швейна фабрика, хлібокомбінат, комбікормовий завод тощо. Місто газифіковане 1966 року. Є критий ринок, автовокзал. 3 школи, музична школа, школа-інтернат, Професійний арграрний ліцей, 2 дитсадки. Є центр мануальної терапії ім. Миколи Касьяна, Будинок культури на 550 місць, 1 бібліотека (заг. книжковий фонд — 173,3 тис. од. зб.), історичний музей, Кобеляцький музей літератури і мистецтва, 3 парки відпочинку.                            Пам'ятники: Б. Хмельницькому (1962),  Т. Шевченку. У Кобеляках — братська могила радянських воїнів (18 чол.). Поблизу Кобеляк, у напрямку до села Ганжівки, в заплаві пересохлої річки Кобелячок виявлено поселення черняхівської культури.

   Виходить газета «Колос»,Ехо.